Ми познайомились з тобою у вагоні метро, 
Людей напхалося конкретно, як сільодки в відро. 
Мене до тебе притиснули, відвернутись я не міг, 
І ми у позі еротичній були загнані в тупік. 
Інтелігентний мужчина, український інженер, 
Я від викиду гормонів три зупинки чуть не вмер. 
Зашипіли двері, станція "Хрещатик" – 
І народ почав з вагона, як картопля випадати. 
Переплетені тілами, виїжджаєм з-під землі 
І відчуваєм, що так просто нам не розійтися, ні. 
І я лечу, як метелик, забігаю в генделик, 
Замовляю нам дві кави збудоражити уяву. 

Приспів: 
Ми цілий день так сиділи, говорили і курили, 
Пахли димом і любов'ю, говорили і курили. 
Потім люди прийшли, і до нас підсіли, 
Ми посунулися трохи, говорили і курили. 
І їли ми пиріжки, томатним соком запили, 
І з червоними вусами говорили і курили. 
Потім трохи помовчали, трохи відпочили, 
Взяли закурили і знов заговорили. 

Коли вечором я сьорбав із пакета бульйон, 
Нагадав собі, що не спитав у тебе телефон. 
Кілька спальних районів, посередині Дніпро, 
Київ - місто невелике, ми зустрінемось в метро. 
І зранку знову ниряю у підземні тунелі, 
І несе мене до тебе ця криклива канітєль, 
І бачу ті самі джинси і той рюкзачок, 
І від радості зжимаю у кишені кулачок. 
Ще чоловік п'ятдесять у вагон забігає, 
Мене розмазує по тобі, ніби маслом коровай, 
І я чекаю в душі на зупинку "Хрещатик", 
Щоби вибратись наверх і навіть пози не міняти. 

Приспів. (2).