Одинадцять пагонів, десятки таборів 
Отсіженних півстоліття, немає вдома і дітей. 
Відкинувся на волю, під сімдесят вже, 
Здоров'я ніяке - все віддано в'язниці. 

Він все так же навпочіпки, а в зубах папіросочка 
І в очах непідробний блиск, фору дасть пацанам. 
Позаздриш пам'яті, не почуєш слів матірних, 
Душ загублених теж немає - все майже за кишеню. 

Ідуть до нього, як до Бога, він бачить наскрізь всіх, 
Подушка кисню йому потрібніший, ніж сміх. 
З ним так легко нормальним, а бісам важко, 
Конторою персонально знімається кіно. 

Він все так же навпочіпки, а в зубах папіросочка 
І в очах непідробний блиск, фору дасть пацанам. 
Позаздриш пам'яті, не почуєш слів матірних, 
Душ загублених теж немає - все майже за кишеню. 

Але часто чомусь він згадує то - 
Війну з сучня і смуту з подачі оперів. 
Минуло вже півстоліття, але все ж у таборах 
Не стало менше зеків, але менше всі волоцюг. 

Він все так же навпочіпки, а в зубах папіросочка 
І в очах непідробний блиск, фору дасть пацанам. 
Позаздриш пам'яті, не почуєш слів матірних, 
Душ загублених теж немає - все майже за кишеню. 

Що життя відміряла йому - він вибрав сам свою долю, 
Все, як хотів, от тільки не було свободи. 
Не вбивав, за честь стояв і ніколи не зраджував 
Ніким не писані суворі закони. 

Пішов взимку холодної на сімдесят сьомому 
Брак кисню, а думали - врятуємо. 
І виріс над могилою з каменю, як живий, 
Щоб люди не забули за життя був якийсь. 

Він все так же навпочіпки, а в зубах папіросочка 
І в очах непідробний блиск, фору дасть пацанам. 
Позаздриш пам'яті, не почуєш слів матірних, 
Душ загублених теж немає - все майже за кишеню.