Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

«Цілуй, цілуй, цілуй її, — 

Знов молодість не буде! 

Ти не дивись, що буде там, 

Чи забуття, чи зрада: 

Весна іде назустріч вам, 

Весна в сей час вам рада. 

На [bad word] єдиний залиши 

Свій сум, думки і горе — 

І струмінь власної душі 

Улий в шумляче море. 

Лови летючу мить життя! 

Чаруйсь, хмелій, впивайся 

І серед мрій і забуття 

В розкошах закохайся. 

Поглянь, уся земля тремтить 

В палких обіймах ночі, 

Лист квітці рвійно шелестить, 

Траві струмок воркоче. 

Відбились зорі у воді, 

Летять до хмар тумани... 

Тут ллються пахощі густі, 

Там гнуться верби п’яні. 

Як іскра ще в тобі горить 

І згаснути не вспіла, — 

Гори! Життя — єдина мить, 

Для смерті ж — вічність ціла. 

Чому ж стоїш без руху ти, 

Коли ввесь світ співає? 

Налагодь струни золоті: 

Бенкет весна справляє. 

І сміло йди під дзвін чарок 

З вогнем, з піснями в гості 

На свято радісне квіток, 

Кохання, снів і млості. 

Загине все без вороття: 

Що візьме час, що люди, 

Погасне в серці багаття, 

І захолонуть груди. 

І схочеш ти вернуть собі, 

Як Фауст, дні минулі... 

Та знай: над нас — боги скупі, 

Над нас — глухі й нечулі...» 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 

Сміються, плачуть солов’ї 

І б’ють піснями в груди: 

«Цілуй, цілуй, цілуй її — 

Знов молодість не буде!»