Двадцять один грам моєї душі 
невагомість розкладена на обличчя і вулиці
атоми щастя і як вийде тобі 
забігай якось в гості поділюсь і незчуєшся  
як розкаюся я у словах ще несказаних
 і як правда моя стане світлом вечірнім 

стали іншими ті, з ким хотів та не склалося 
і історія наша все по коло й не вірю я, 
що на поверхні спокійніше ніж на дні 
запам’ятай ці дивні і бентежні дні.  

випадкові авто зблиски світла фіксують 
легкі ще відчуття 
ніби я це не я 
ніби просто мозаїка з музики років 
ніби ти стала скраю і нема вороття 
перехрестя столичні кличуть ночами й спокій
розкладаєш на атоми щастя життя

стали іншими ті з ким хотів та не склалось
все по колу й по колу… і не вірю їм я
що на поверхні спокійніше ніж на дні
запам’ятай ці дивні і бентежні дні
білі стіни як сканером бачу крізь і немає 
тої легкості чаю на двох на даху 
зупиняємо перше таксі 
і тікаємо десь подалі від всього 
я ніяк не прийму 

що на поверхні спокійніше ніж на дні
запам’ятай ці дивні і бентежні дні 
що на поверхні спокійніше ніж на дні
запам’ятай ці дивні і бентежні дні