Почекай, почекай, почекай, моя мила, ще трошки,
                                       Лихоліття минуть, ти забудеш печалі, мов сон.
                                         Стяг засяє над нами в кольорах пшениці й волошки,
                                    І останній совітський солдат перетне наш кордон.

Гідну відсіч дамо ми усяким непрошеним гостям.
До Москви більш ніколи не підемо ми на поклон.
Перейдемо до ринку, валюти. Розпустим колгоспи. 
І останній совітський солдат перетне наш кордон.

Усміхнися, кохана. Вкраїна вже скоро повстане! 
Й залунає ця пісня від Сяну самого по Дон. 
Постаменти позносим, а тим, кому треба, поставим. 
І останній совітський солдат перетне наш кордон.

Не будеш нарікати ти більше на Раду Міністрів,
З споживацької книжки останній відірвеш купон.
Бо буде в магазинах горілка, і буде що їсти.
І останній совітський солдат перетне наш кордон.

І вже скоро з тобою ми раптом прокинемось вранці,
А Верховная Рада приймає про власність закон.
І стоїть на трибуні Кравчук Леонід в вишиванці.
І останній совітський солдат перетнув наш кордон.

Отоді вже, кохана, відкинувши всякі вагання 
І позбавившись страху й безглуздих старих забобон,
Ми нарешті з тобою серйозно займемся коханням,
Як останній совітський солдат перетне наш кордон.