Як важко знайти ту границю,
                         
Що ділить чарівні ці ноги і чорну спідницю.
                             
Відбився ліхтар у зимовій калюжі, вивчаючи дивную вроду свою, |
                               
Скажу тобі друже, що я її мабуть люблю.                       | (2)

                
Тому й залишився не випитим чай,
                 
І рветься по швах порожній трамвай,
                     
Гадаючи як проскочити митницю,
          
Поки не розвидниться.

Вахтерка в гуртожитку тверда наче з криці,
Й не бачить краси в цих ногах і в цій чорній спідниці.
Я пізно виходжу - вона сердиться дуже, усім демонструючи владу свою, |
Вона на посту і їй зовсім байдуже, що я тебе мабуть люблю.           | (2)

А в місті нічнім легко так заблудиться,
Якщо у думках лиш ці ноги й спідниця.
Я буду триматися колій трамвайних |
І може кордон перетну нелегально.   | (2)

І гавкає пес - йому також не спиться.
Дурний - він не бачив тих ніг і тієї спідниці.
Та бігає бідний, весь світ проклинає за долю приблудну нещасну свою. |
Прости мене пес - ти просто не знаєш, що я її мабуть люблю.           | (2)

Нам так небагато потрібно для щастя:
Мені її погляд, а тобі кусень м'яса.
Та мрії ці наші, мов бульбашки тріскають,
Стає той кордон стіною залізною.