Тихо над річкою, ніченька темная,
Спить зачарований ліс.
Ніжно шепоче він казку таємную,
Сумно зітха верболіз.

Нічка розсипала зіроньки яснії -
Он вони в річці на дні.
Плачуть берези по той бік сріблястії
В темряві, наче у сні.

Що їм приснилося? – Щастя улюблене
В хвилях бурхливих життя, –
Личенько дівчини ніжно голублене,
Щирі її почуття.

Місяць опівночі сходить над річкою,
Падає тінь на поля...
Весело вдвох із дівчиною вірною
Слухати спів солов'я!

Жду Тебе, вірная, зіронько срібная,
Серце в коханні тремтить.
Ти ж не лякайся, що хтось нам зустрінеться,–
Все навкруги уже спить.

Ніченька літняя дуже короткая,
Ось вже цілується з днем.
Ти лиш пригорнешся до мого серденька,
Й знову до праці підем.