Мені тут жодне слово не належить - я їх просто здер.
На фотографії Пост Мортем я і постмодерн.
Це сухі терміни, це просто текст, а не мистецтво,
Бо митець той зараз, що декаденство вважає регресом.
Хочу слави, та прижиттєвий памятник обісруть.
Ті, хто їбалом тріскали багато нам не дали суть.
Педалі крутіть подалі звідси, поки не дали бунт
Слова, які відбиваються горохом і вдалину
Летять. Та не дарма, бо в тебе від них вуха в'януть
Твій недалекий ум дурманить духом п'яним.
Душа моя - це тупо плями, трупи, ями
Розриті, горюче, якого в себе сотні дециметрів в кубі я влив.
Ввожу в екстаз людей, що тонуть зі мною в Титаніку,
А над кермом висить, погойдуючись капітанів труп.
Ось бачиш, ми з тобою плавно поринаєм в бруд,
Де ти, мій п'яний друг будеш вічно п'ятий кут
Шукати в квадраті, тут нітині я невину ваті,
Це все цей світ, що калічить нас ітак мертвих напів.
Мій найкращий друг із надбитою пляшкою радий
Мене бачити, та обернусь - спину одразу ж дірявить.
Помідори в'януть після того, як зривають троянди,
Я зрозумів, що не місце мені серед васвсіх тут явно.
Вйобані кавалери вже кличутть сук на сіновали,
Я ж пролітаю на фанері тутале над всіма вами.

Вчепився в удачу руками, вже задубілими.
Шляхами незвіданими, як Сантьяго за марліном.
Вирізаний звідси, як невдалий кадр із фільму,
Де всі вмирають в кінці. Я ж - залишаюся вільним.
Мені насрати нв всіх, тому і покинув це судно.
Тепер я дивлюсь з висоти. Повір, колись я вже чув дно
Ногами - там полігамність, шум, сушняк, вакханалії.
Зречись мене, сука, так само, як зреклася моралі.
Я ж буду далі ухилятись - летять невдалі сарказми,
Всі навколо в бруді тонуть, що ж колись хотів я з ними.
Але вони так невідомого бояться, аж
Всі, тонучи, кричатьт мені не "Порятуй!", а "bon voyage!".