Наче в серце вистрілила... Досить, досить!.. 
Крізь холодну сутінь на лиці 
Розвели в житті нас різні долі, долі, | 
Залишивши в пам'яті рубці. | (2) 

А я без тебе звикнутись не можу, 
Спогади, спогади заснути не дають, 
І наче грози свіжістю тривожать 
Душу ще не вистиглу, душу ще не вистиглу, 
Душу ще не вистиглу мою. 
А я без тебе дихати не можу, 
Спогади заснути не дають, 
І наче грози свіжістю тривожать 
Душу ще не вистиглу мою. 

І весільна сукня мов з туману, 
І фата весільна наче хміль, 
Тільки, тільки все залишилось обманом 
Наших сподівань і наших мрій. 
Тільки все залишилось обманом 
Наших сподівань і наших мрій. 

А я без тебе звикнутись не можу, 
Спогади, спогади заснути не дають, 
І наче грози свіжістю тривожать 
Душу ще не вистиглу мою. 
А я без тебе дихати не можу, 
Спогади заснути не дають, 
І наче грози свіжістю тривожать 
Душу ще не вистиглу, душу ще не вистиглу, 
Душу ще не вистиглу мою. 

Стали ми байдужими і чужими, 
Хоч і ходить сумнів по слідах, 
Може, в душах наших ще не зими, 
Може, холод в них не осіда?.. 
Ще не зими, 
Може, холод в них не осіда?.. 

А я без тебе звикнутись не можу, 
Спогади, спогади заснути не дають, 
І наче грози свіжістю тривожать 
Душу ще не вистиглу мою. 
А я без тебе дихати не можу, 
Спогади заснути не дають, 
І наче грози свіжістю тривожать 
Душу ще не вистиглу, душу ще не вистиглу, 
Душу ще не вистиглу мою і твою... 
Мою і твою...