Всякому місту — звичай і права, 

Всяка тримає свій ум голова: 

Всякому серцю — любов і тепло, 

Всякеє горло свій смак віднайшло. 

Я ж у полоні нав’язливих дум: 

Лише одне непокоїть мій ум. 

Панські Петро для чинів тре кутки, 

Федір-купець обдурити прудкий, 

Той зводить дім свій на модний манір, , 

Інший гендлює, візьми перевір! 

Я ж у полоні нав’язливих дум: 

Лише одне непокоїть мій ум. 

Той безперервно стягає поля, 

Сей іноземних заводить телят. 

Ті на ловецтво готують собак, 

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк, 

Я ж у полоні нав’язливих дум: 

Лише одне непокоїть мій ум. 

Ладить юриста на смак свій права, 

З диспутів учню тріщить голова. 

Тих непокоїть Венерин амур, 

Всякому голову крутить свій дур. 

В мене ж турботи тільки одні, 

Як з ясним розумом вмерти мені. 

Знаю, що смерть — як коса замашна, 

Навіть царя не обійде вона. 

Байдуже смерті, мужик то чи цар, — 

Все пожере, як солому пожар. 

Хто ж бо зневажить страшну її сталь? 

Той, в кого совість, як чистий кришталь... 

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

У вірші "Всякому місту — звичай і права..." Г. Сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють інших, наживаються за їхній рахунок. У ліричного ж героя поезії є одна турбота, один клопіт -— як прожити життя чесно, по совісті. Але смерть нікого не пощадить — ні царя, ні мужика, і постати перед нею спокійно може лише той, у кого "совість, як чистий кришталь". Кожна строфа вірша закінчується однією думкою — про що має турбуватися людина. У творі багато перелічень, порівнянь, дотепних висловів, які характеризують марнославство людей. Цей вірш виконується як пісня, використаний І. Котляревським у п’єсі "Наталка Полтавка".