РАМКА ДЛЯ СОНЦЯ  

Ми зовсім тут,ми тихо,
Ми тихо-непривітні.
І вже,на своє лихо,
Нікому непомітні.
Ми всі живемо в купі,
У ній же й помираєм.
Товчемо воду в ступах,
Бо Будди в нас немає.

Та втомлюється серце
І втомлюються ноги.
Згорає все і рветься,
Вмирає край дороги.
Я далі йти не стану,
Сама собі лишуся.
Невже хоч раз дістану
Того,про що молюсь я?..

Я зачекаю ранку,
Там сонце близько ходить.
Зроблю для нього рамку,
Нехай мене народить.
Я в рамці тій залишусь,
Бо гарне з мене сонце.
Лиш трохи там потішусь,
А потім піду спати.

Не втомлюється серце,
Не втомлюються ноги.
Новим життям заб'ється
Потоптана дорога.
Я дуже сильна стану,
Сама собі лишуся.
Невже хоч раз дістану
Того,про що молюсь я?..

Не втомлюється серце,
Не втомлюються ноги.
Новим життям заб'ється 
Потоптана дорога.
Я дуже сильна стану,
Сама собі лишуся.
Невже хоч раз дістану
Того,про що молюсь я?..