А пам'ятаєш як ти... Ти шукала себе в мені,
тоді коли я думав були мої найкращі дні.
сказала будуть кращі і теплі руки на спині,
тоді ти знайшла мене на дні... Ні.
Як музика лунав твого голосу тон,
щоб жити нам вистарчило раз вдихнути.
Затриманий подих, немає шансу заснути,
але ти спала і ми любили твій сон!
Его вмерає, коли в очей червоний колір.
Дощ, вітер, капішон, задертий комір.
І байдуже на те, що скажуть перехожі - 
танцюєш з краплями дощу, що так на тебе схожі.
Божевільні діти простирадлами по швам,
відчуття польоту над землею, ніби хтось надав крила ногам.
Та все ж ніч впаде з пліч, погасить іскри,
пройде головний біль, відпочинуть мізки...

З несумісністю не спорить слово люблю,
залишає лише відчуття голоду.
Зі швидкістю 5 сантиметрів на секунду
пелюстки сакури можуть пробити голову.

покусані уста, дві паралелі - суть вокзалу.
Хто мене тоді аж на схід закинув я не знаю.
Знаю, знаєш ти коли вогонь розумний.
Для твоїх вітрил я вітер, вітер, що не був попутнім.
З плечей струхнула теплий сніг,
поцілунки не втримають губ твоїх,
по венах твоя червона загартована сталь
її не втримають ні він, ні я, ні ти, ні весь зал...
Після тебе я став вірити в час.
Він показав. Що? Що це не помилка а шанс.
Шанс взяти те чого не стало.
В подарунок крила, дякую, їх не буде мало.
як музика лунав твого голосу тон.
Тоді тобі щб жити вистарчило раз вдихнути.
Ти пішла, забрала можливість заснути,
а я так беріг твій сон!

З несумісністю не спорить слово люблю,
залишає лише відчуття голоду.
Зі швидкістю 5 сантиметрів на секунду
пелюстки сакури можуть пробити голову.

ти шукала себе в мені,
тоді коли я думав були наші найкращі дні.
Сказала чекай кращих і цей холод по спині...
Дала можливість встати, залишивши на дні.
Там де двоє рабів не несли служби,
зараз не во ім'я зла, і во ім'я дружби - 
в цьому космосі не буде чорних дір,
там супутник союз біля станції мир.
З висоти польоту я бачив барви,
з висоти, на яку не піднесуть ніякі лаври.
Десь там зелені очі схід не озеленять ну і хай
не зігріє його на двох запарений чай.
Та все ж з днів, що давали ці соки,
до скону від самої глибокої
з кожним днем буде більше щастя сліз,
я знаю людей, яких не раз проситимуть на біс!