Юлія Рай "Мама"
Комусь я посміхнусь зранку,
а в комусь я помилюсь аж до рани...
Мама! Ти чуєш йому прикро...
Він каже йому сумно...
А я до нього звикла...
Кажуть люди гірше не буде, та не тене мій біль...
Ну як же я без нього? Скажи! Чому він не мій?
Приспів
І кричали йому весни вслід, а для нього було мало слів...
А для нього був весь світ німий...
Скажи! Чому він не мій...
І котилась я мов камінь вниз, а для нього було мало сліз...
А для нього був весь світ німий...
Скажи! Чому він не мій...
2к.
Колись я розірву кляте коло!
А може я не зумію ніколи...
Мама... І буде справді прикро...
І неможливо сумно...
Я так до нього звикла...
Кажуть люди гірше не буде, та не тене мій біль...
Ну як же я без нього? Скажи! Чому він не мій?
Приспів
І кричали йому весни вслід, а для нього було мало слів...
А для нього був весь світ німий...
Скажи! Чому він не мій...
І котилась я мов камінь вниз, а для нього було мало сліз...
А для нього був весь світ німий...
Скажи! Чому він не мій...