Я собі ніколи не пробачу 
Сум твоїх очей 
Я собі ніколи не пробачу 
сум твоїх очей мамо 

Дощ, чому ти за вікном сльози льєш? 
Сідай поруч, зі мною вірш свій напишеш. 
Може поясниш мені, чому нічого вже не вдієш, 
Та надія тліє лиш.. 
Чому гострий ніж, вкотрий раз, в її ніжне сердце встромиш 
ти - своєю рукою син, а на дворі повінь, вже годину 
Другу поспіль погляд у спогади дим на самоті - 
Ти, якщо не рахувати тінь твою, 
Віддаю душу аркушу, інакше не виживу, 
Вітчай не вижену, пожиттєво лишусь навіженим 
І не приборкаю власних пожеж, 
Знову поряд зі мною, ти йдеш, 
Моє дежа-вю, авжеш, друже, ти знаєш як мене зовуть. 
Мабуть, знаєш мою сутьність, душу, мою слабкість... 
І кому я ці рядки пишу... 

Я собі ніколи не пробачу 
Сум твоїх очей 
Я собі ніколи не пробачу 
сум твоїх очей мамо 

Пам'ятаєш мамо, як питав тебе чому тато 
До нас приходить лиш на свято, інколи на вихідні 
Бере мене на кілька діб 
До чужої жінки та чужої сес-три "рідної", 
А ти й досі йому віддана, вірна, 
Повір та відьма - не рівня 
А він- покидьок, звір, негідний, навіть, нігтя твого! 
Бо ти в мене найкраща, сама вродлива 
А сльози то на щастя, зроблю все, щоб ти була щаслива, знай це 
Мамо( Мамо), я кохаю тебе до нестями, 
Пробач, що інколи я був не з тими 
І ти нервувала, не спала ночами. 
Пробач за аварію, 
Якби послухав - нічого б не сталось, 
Заставив зістаритись , кровью сердце обливалось , пробач.. 
Більше не плач, благаю, я буду завжди поруч. 
Дай мені час, і буде все гаразд у нас, 
Ось побачиш, я обіцяю! 

Я собі ніколи не пробачу 
Сум твоїх очей 
Я собі ніколи не пробачу 
сум твоїх очей мамо