Вона носила квіти в волоссі,
І ними грався він і ще вітер.
Здавалося, давно вже дорослі, 
Але кохали щиро, мов діти.
Відчинені серця, щирі очі,
Таких не так багато є в світі.
Лилися сльози щастя що ночі,
Обіцянки на завжди любити.
Будиночок на розі двох вулиць,
Паркан плющем осіннім завитий.
Здавалося, дощі схаменулись,
Здавалося, завжди буде літо.
Лише один дзвінок телефону,
І варто тільки їм захотіти,
Повіяло теплом з-за кордону,
А от же, неодмінно летіти….

Не обіцяй назавжди, не обіцяй на вічно,
Де твоє, моє завтра?
У скронях вітер свище.
Не обіцяй навіщо, не обіцяй, не треба.
Залежить час найблищій, 
Та не завжди від тебе. 

І раптом все змінилось навколо:
Проблеми, ціни, сни, сподівання.
Роз’їхалися як діти в школу:
Що першим було, стало останнім.
Їй у варшавській стальні райони,
Йому Москву бетоном залити.
Але кохання у таксофонах
Приречене на довго прожити.
Куди ведуть строкаті дороги?
Чому ви заблукали у світі?
Вас сотні, тисячі, вас мілліони
В Ізраїлі, Канаді, на Криті.
Є спогади про те, як було все.
Надія є на те, як все буде.
Нас доля стрімко течію несе,
Бо ми є не титани – ми люди….

Не обіцяй назавжди, не обіцяй на вічно,
Де твоє, моє завтра?
У скронях вітер свище.
Не обіцяй навіщо, не обіцяй, не треба.
Залежить час найблищій, 
Та не завжди від тебе. 

Не обіцяй кохати завжди, не обіцяй на вічно,
Де твоє, моє завтра?
У скронях вітер свище.
Не обіцяй навіщо, не обіцяй, не треба.
Залежить час найблищій, 
Та не завжди від тебе. 

Не обіцяй назавжди, не обіцяй на вічно,
Де твоє, моє завтра?
У скронях вітер свище.
Не обіцяй навіщо, не обіцяй, не треба.
Залежить час найблищій, 
Та не завжди від тебе. 

Вона носила квіти в волоссі,
І ними грався він і ще вітер.
Здавалося, давно вже дорослі, 
Але кохали щиро, мов діти.

Она носила цветы в волосах
И ими игрался он и еще ветер
Казалось давно уже взрослые
Но любили искренне как дети
Отворены сердца,
искренние глаза
Таких не так много есть в
мире
Лились слезы счастья еженощно
Обещания навсегда любить.
Домик на перекрестке двух улиц
Забор плющом осенним завитый
Казалось дожди опомнились
Казалось всегда будет лето.
Лишь один звонок телефона
И стоит только им захотеть
Повеяло теплом из-за границы
А нужно непременно лететь.

Не обещай навсегда
Не обещай навечно
Где твое-мое завтра
В висках ветер свищет.
Не обещай, зачем?
Не обещай, не нужно
Зависит время ближайшее
Но не всегда от тебя.

И вдруг все изменилось вокруг
Проблемы, цены, сны, надежды
Разъехались как дети в школу
Что первым было стало
последним.
Ей в Варшавские спальные
районы
Ему Москву бетоном залитую
Но любовь в таксофонах
Обречена не долго прожить.
Куда ведут пестрые дороги
Почему вы заблудились в мире
Вас сотни, тысячи, вас
миллионы
В Израиле, Канаде, на Крите.
Есть воспоминания о том,
как было все
Надежды есть на то, как все будет
Нас судьба стремительно теченьем несет
Потому что мы не титаны, мы люди

Не обещай навсегда
Не обещай навечно
Где твое-мое завтра
В висках ветер свищет.
Не обещай, зачем?
Не обещай, не нужно
Зависит время ближайшее
Но не всегда от тебя.

Она носила цветы в волосах
И ими игрался он и еще ветер
Казалось давно уже взрослые
Но любили искренне как дети