Я не знаю, що забула тут, на Землі. 
Я не знаю, хто і навіщо загубив мене тут, 
і мораль не дізнатись ніколи й нікому, 
бо цей сценарій написаний не людьми. 

А ми - то глядачі, то актори, 
то знов глядачі, і так все по колу: 
хто трагік, хто комік, хто клоун 
у власної ж долі. 

..... Бреши, як тобі брехали. 
..... Кляни, бо тебе вже прокляли. 
..... Живи, як це роблять всі люди. 
..... Живи, іншого шансу не буде... 

Вмерти на руках у власної ж долі, 
і нікого більш поряд; 
без ворожого ножа у горлі, 
і не лишаючи жоден спогад. 

..... Ми помрем: чи загинем, чи здохнем. 
..... Помрем, як дерева всохнем. 
..... Помрем всі до одного. 
..... Помрем... та суть життя не у цьому! 

Іти слідом за сонцем, 
до обрію рукою подати. 
Здається, ще трохи і скінчиться небо, 
але краю не видати. 

Одержимі думкою своєю, 
що нам вдасться розгадати, 
що, що ж там за межею, 
звідки не вертається ніхто.