Дужечки давай будем писати
Замість того, щоб тупо мовчати.
Будем довго ці знаки друкувати – 
Друкувати, аж поки не ляжемо спати.
А потім новий день зустрічати,
А з ним - слова, яких не сказати.
І заставляє із ліжка вставати
Нагальна потреба ці дужки писати.

І знову зранку ти відкриєш очі –
Ти це робиш після кожної ночі;
Вмикаєш комп"ютер, ти так цього хочеш,
І дзябчики ждуть, поки ти їх замочиш.
Під вухом твоїм м"якенька подушка, 
А у очах – улюблена дужка,
І не потрібна вже зовсім подружка,
Адже в тебе є не одна дужка.

І ми так продовжуєм дужки писати,
Поки я не знайду, що розумне сказати;
Коли ж почну вже тебе діставати,
Ти скажеш: «Ага», і підеш спати,
Насправді ж просто хочеш тему закрити,
І не знаєш, як без брехні це зробити.
І будеш ще довго ти тут сидіти,
ВКонтакті ми всі як малі діти!!...