Зустрілися колись вона і він,
Зустрілися й жили собі щасливо,
Але сховалось сонце і ударив грім,     |
І хмари їх надовго розлучили.          | (2)

А, може, вона на дощ перетворилась
І випала дощем у його долоні?..
А він не знав, цього не знав,          |
А він шукав, її шукав,                 |
А він був далі у її полоні...          | (2)

Шукав по світу там, де тільки міг,
Зневірювався він і падав з ніг.
Через осінь, через літо                |
Йшов через літа прожиті                |
Крізь пустелю і крізь білий сніг...    | (2)

А, може, вона на сніг перетворилась
І випала тим снігом у його долоні?..
А він не знав, цього не знав,          |
А він шукав, її шукав,                 |
А він був далі у її полоні...          | (2)

Та кожна казка має свій кінець,
Про це на світі знають, навіть, діти.
І часом все життя треба нам пройти,    |
Щоб те, чого так хочеться, зустрітися! | (2)

А, може, вона - нездійснена мрія,
Чекає на нього на краю землі?..
І він іде, туди іде,                   |
І він знайде, її знайде,               |
Бо він вже знає де шукать її!          | (2)

Зустрінуться колись вона і він,
Зустрінуться й щасливо будуть жити,
І вже ніякі хмари, і ніякий грім       |
Не зможуть їх ніколи розлучити!        | (2)