1967–1968

Скоро вечір. Одинокий лист,
гнаний вітром,
пролітає повз мене.
Він більше сюди не повернеться.
Не повернусь, мабуть, і я.
Бо навіщо? Моє кохання,
як той жовтий лист,
Він може впасти
тільки до твоїх ніг.

Приспів:

Не знаю я, чи знов сюди прийду,
Та залишаю замість себе
Ті квіти, що знайшов в саду для тебе,
Для тебе я.
А може, завтра ти пройдеш ось тут,
Де вітер пелюстки колише.
Та знай, я щастя своє тут залишив.

Можливо, завтра ти пройдеш
біля місця нашої зустрічі.
Можливо, побачиш мій останній
дарунок нашому коханню.
І якщо вітер не розвіє ті квіти,
не чіпай їх — вони мертві.
Нехай вони лежать, викликаючи
хвилини суму у закоханих.

Це — перша з двох пісень, до яких Володимир Івасюк написав лише слова. Музику до неї створив іще у 1967-му Валерій Громцев. Пісня набула широкої популярності у виконанні Софії Ротару, яка виконує її під назвою «Залишені квіти». А в 1971-му році Василь Зінкевич виконав пісню у фільмі «Червона рута».

Саме у рік знайомства двох авторів і розпочалася робота над майбутнім хітом. Музика народилася дуже ліричною, бо в той час автор був закоханий у свою майбутню дружину Людмилу, тоді ще школярку. Якось вони утрьох — Івасюк і Громцев зі своєю нареченою, прихопивши гітару, пішли відпочити на берег Пруту у Чернівцях. Валерій узяв гітару, зізнався, що написав для коханої мелодію, і тут же почав награвати її. Володимир миттєво вловив мелодію і став накидувати слова:

Не знаю я, чи знов сюди прийду,
Та залишаю замість себе
Ті квіти, що знайшов в саду
Для тебе, для тебе я, для тебе…

За півгодини приспів був готовий. Але замість звичайних римованих куплетів Івасюк запропонував несподіваний хід — речитатив під ліричну мелодію — і пообіцяв його написати. Таке наспівне декламування, на думку Володі, мало гарно лягти на ніжну мелодію.

Громцев мало не щодня наполегливо цікавився у свого товариша, чи, бува, ще не готовий текст. На що Володя відповідав: «Старий, тут поспішати не можна. Написати таке — не менш важко, ніж вірші». Івасюк працював чотири місяці. Скільки разів він переробляв текст — невідомо, бо чорнові варіанти завжди знищував. «У нас залишився лише остаточний автограф «Жовтого листа», — розповідає Парасковія Нечаєва, директор меморіального музею Івасюка, — бо Володя любив, аби його твори доходили до слухачів у завершеному варіанті».

І ось одного дня Івасюк приніс Валерію довершений текст під назвою «Жовтий лист».

Вперше цю пісню виконав ансамбль «Карпати», а точніше один із його солістів Леонід Пашенко (нині покійний). Перша солістка «Карпат» Світлана Юрченко (Кобевко) розповідала, що «Жовтий лист» звучав на всіх концертах ансамблю. А коли Громцев представляв Івасюка своїм музикантам, то сказав: «З цього хлопця будуть великі люди».

У 1971-му році на голубих екранах з’являється музичний фільм «Червона рута» із Софією Ротару та Василем Зінкевичем у головних ролях. І саме у виконанні Зінкевича всі телеглядачі слухали «Жовтий лист». А незабаром пісню бере до свого репертуару Софія Ротару. У 1991-му році хіт прозвучав на знаменитому концерті «Квіти Софії Ротару» у Москві. Перед тим, як мала залунати мелодія, у залі повністю погасло світло. Артистка оголосила, що ця композиція — посвята Володимиру Івасюку. Одну із телеглядачок так все це вразило, що вона присвятила Івасюку вірші і надіслала на Чернівецьке телебачення. А ось Василь Зінкевич після 1971-го року «Жовтий лист» майже не співав.

Великою популярністю пісня користується серед учасників конкурсу ім. Володимира Івасюка, який щороку відбувається у Чернівцях. А у 2003-му Віталій Козловський виконав пісню у телевізійному проекті «Шанс» і став переможцем.