Я згубив своє буття
В мертвій тиші на світанку,
Я порину в небуття,
Де немає світла ранку.
Поглинаю тілом біль,
Що пригнічує свідомість,
Що несе на рану сіль,
Забирає в невідомість…

В павутинні минулих років ще блукає той погляд,
Що колись вже примусив страждати й вмирати мене,
Я облишу навіки віків той оманливий спогад,
Що погрожує жити й тоді, коли все тут мине.
Я не буду чекати кінця, коли світло згасає,
Коли мертва безодня поглине творіння мої,
Забери мою пам’ять - хай гине з тобою й вмирає,
Залиши тільки спільне єдине, ті ночі і дні.

Плине час, я не можу так довго лишатися з вами,
Полечу над лісами один я, в холодну блакить,
Розчинюся в воді, яка стане важкими снігами,
Подивися на мене востаннє, в згасаючу мить.
І нехай твоїх снів не торкнеться моє потрясіння,
Пам’ятай мої дні, їх поглине невидимий вир,
Ти ніколи не знайдеш для мене якогось спасіння,
Мою пісню співатиме вітер в лісах сивих гір.

Я залишусь назавжди один в вишині небокраю,
Я отримаю вічність, отримавши тіло нове,
Забери мою пам'ять, хай гине з тобою й вмирає,
Це єдине, що досі, без мене, тобою живе!