Як не властиво цим рядкам підкорюватись слову,
Так не властиво цим річкам стати єдиним морем,
Я так шукав тебе довго – шептався з берегами,
Течія несла вдаль,  а вітер повертав на право.
Знаю що марно, вже не повернути ясні зорі,
Не кинути погляд  у даль, на обличчя прозоре,
Навіщо мила руйнувати те, що збудували
Усе одно не повернути цей любовний спалах.

Моя любов найкраща  в світі, я вже не кохаю!
Безмежні води втікають, а я ходжу по краю,
Незаслужив я твого погляду, навіть розмови
Відпусти мене будь –ласка, я стану морем!
І не тримай за руку відпусти, прошу не треба,
Мене як пух розкинуть, по землі, блище до неба,
Я  цінував і цілував, твої  чудові руки,
А тепер лиш один спогад призводить до розпуки.

Скажи навіщо, так було тебе довго чекати?
Мене манить вітер, я не умію прощати,
Може колись ще допливу я до твого причалу
Та я далеко від тебе і що роблю незнаю
Знаю, що не багато, тепер потрібно для щастя,
Бачити твої очі – це найголовніше щастя,
І хай осудять нас, що почуття творять потопи
Ми будемо на зло хвилями, танцювати в дотик.

Поки ще серце б*ється, десь на дні, втоплене горем,
Буду єдиним для тебе така у мене доля,
І хай вітри не зрозуміють нашу дивну мову,
Нам не судилось, бо я повинен стати морем.
Відпусти мене, не треба більше обіцянок!
Я назавжди для тебе залишусь твої чаєм,
Але розходяться в різні боки наші причали,
Ти залишаєся тут, а я відчялюю…

                              Приспів:

І якби наші сподівання не йшли навпаки,
Ми переплетені з тобою як море й річки,
Тримай мене і я прийду дощем в твоє вікно,
І я прошу тебе, не дай мені піти на дно.