Небо, таке ж порожнє як і я
Небо, усі мої думки у
Небі, сірі хмари, але дощ не піде
Тебе, я вже майже забув тебе
І мені тепер не треба слів,
Жовте листя під ногами
Все скаже за мене.

Я завжди пам'ятав, що так і було
Я завжди знав, що так і буде
Речі ніколи не змінять себе

Яка тобі різниця куди я йшов
Яке тобі діло до того, що я робив
Я все рівно нічого не знайшов
Там де хотів добути зоряних скарбів
Ілюзія добробуту миттєво зникла
Як міраж у пустелі нездійсненних мрій
Залишивши за собою лише брудну хмару
Та камінь на серці, що було сповнене надії

Я завжди пам'ятав, що так і було
Я завжди знав, що так і буде
Речі ніколи не змінять себе

Сіре небо лежить під ногами
Дерева ідуть у його глибину
Осінь засипала мене жовтим листям
Зачекай, я вже йду
Біль втрати лягає на плечі мертвим грузом
Біль за те, чого не повернути ніколи
День у день за вікном сірий мокрий асфальт
Перетворює думки на мутні спогади

Не бачили б очі, не чули б вуха
Було б спокійніше у мене на душі
Усе як було і все настільки інше
Мені від цього тільки гірше