Зараз я прочитаю вам думку, 
та не подумайте, що я плачу чи нию , 
просто викладу все як є мені зараз у цьому світі, просто послухайте.
Я не хочу доводити декого до сліз, 
я просто хочу поділитись своїми почуттями, 
адже це найкращий спосіб викласти свої емоції шляхом тексту та віртуального голосу.

Знаєте , почну я з деяких формальностей, 
щоб це не було гостро та дико одразу говорити про стан своєї душі. хм..
Почни з себе! 
Адже Україна починається з кожного з нас. 
Я ніколи не цінував того, що маю. 
Я проводив час з друзями, шлявся деінде, 
проводив самотньо час. 
Та усвідомив тільки яка сила страшна, 
цей світ віртуальний.. 
Час "вбиває" дуже скоро. 
Нічого не приходить на думку одразу, 
ми повинні побачити результат. 
Мені б так просто заснути ,
 заснути на кілька років і прокинутись вже вдома.
Хочу бути вільним як птах. Летіти куди хочу. Робити те що хочу. Мати місце у просторі. 
Зараз просто закарбований у всьому. 
Сиджу, їду, сплю і думку гадаю, 
чому саме я, чому не я не творю щось хороше для рідного?!
Я ніколи не мав поставленої цілі та мети перед собою, 
та тепер це буде у мене на цих етапах. 
Далеко я маю якусь там "амєріку" та всі ці погоні, погоні за грішми. 
Шкода просто, що у такий вік я багато що втрачаю, що міг би мати там і насолоджуватись цим. 
Є тут в мене інтернет. Я поспілкуюсь і легше, 
потім піду спати і зразу все не те. 
Зразу все перед очима. Йду до школи/зі школи. 
ай.. і це не мине у мене. Багато хто пише, 
що звикну та не хочу я й думати про це. 
Не таким людям як я звикати до іншого світу нерідного. 
А взагалі мій настрій мені допомагає ненавидіти США і мати більше бажання вернутись. 
Можливо, там не буду мати такого ШИКАРНОГО життя як тут, 
можливо, я житиму на виживання, але буду щасливим , що я вдома :)
Я народився у Львові, мене там виховали. 
Я там і помру.