Горілка украй розбещує
чоловічі товариства.
Мусить бути хоч якась дама –
інакше капець. На третій годині всі
звіріють, на четвертій – можливе
розмахування бритвами чи топірцями.
На п’ятій відбуваються каяття з плачем,
цілування рук і ніг,
тож украй необхідна хоч якась дама,
щоб це не виглядало так огидно.

Того разу в нашому товаристві
не було жодної дами
Йшла п’ята години пиятики.

Він намагається щось вичитати
з моєї долоні.

Ого, каже він, я навіть не можу
сказати тобі всієї правди, ого,
Кажи, кажу.

(Мені по цимбалах, я хоч і зараз готовий
на все – у свої тридцять років, бо я
готовий, бо п’ята година, бо маю право
на правду, бо мені по цимбалах).

Ого, каже він, я навіть не знаю,
як це тобі сказати, ого.
Вали, палю.

(Мені фіолетово, я хоч і зараз – вену
чи кулю в чоло – у свої заледве тридцять,
бо я фіолетовий, бо п’ята година, бо хочу
знати, якою страшною вона б не була).

За третім разом він вимовляє
своє "сором сім". Ах, яка полегкість!

Цілих сімнядцять років! Яка просторість!
Яка прозорість
на обріях!

Пам’ятаю як зараз:
десь коло третьої ранку
ціле кодло вивалює на свіже повітря
все допито, жодної сигарети,
мпотикаючись розтинаємо темряву.

Потім ще зненацька:
спітнілу долоню витираю ою зелену траву,
саме так, зелену, бо – середина квітня.