Ти віриш, що досі триває бій,
Що кров’ю полита сира земля,
Навіки спинився час, коли ти впав з коня.
Ти мабуть не бачив і не відчув
Мить, коли вічним сном заснув,
Востаннє побачивши ці вільні небеса.

Крізь сни та крізь мрії пройде твоя душа,
По росі промайне сльоза.
Твої сини та онуки триматимуть в серцях
Подвиг твій, він і вкаже шлях...

Ти віриш, та в серці вже щось не так:
Не тішить ні поле, ані байрак,
На дотик немає сил і встати вже ніяк...
Земля – то для тебе ярмо і гніт,
Бо вільне життя – то стрімкий політ,
Я вірити можна в попіл, коли так сяє світ?

Крізь сни та крізь мрії пройде твоя душа,
Честь твоя збереже наш край.
Твої сини та онуки почують у серцях
Голос твій, він і вкаже шлях...

Навпростець до своїх
Споконвічних доріг,
Де вогнем гартувалося серце.
Будь таким, як ти є,
І не зраджуй себе!
Вирушай:
Б’є життя через край!

Козача могила – то біль степів,
Колиска бентежних нестримних снів,
Їй ніч свої сльози ллє та молиться трава.
Шуліка кружляє над нею, зве:
"Прийди і зі степом з’єднай себе!
Стану в пригоді, сину, як не забув мене..."

Навпростець до своїх
Споконвічних доріг,
Де вогнем гартувалося серце.
Будь таким, як ти є,
І не зраджуй себе!
Вирушай:
Б’є життя через край!

Ти віриш, що досі триває бій,
Що кров’ю полита сира земля,
Навіки спинився час, коли ти впав з коня.