Степами турки і татари 
На конях мчать, мов чорні хмари, 
І згаром дихає земля - 
Навкруг пожари, як петля, 
Й петлю розкручую ординець: 
Він одшукав живий гостинець - 
Дівча біжить босоніж в бір. 
Її він схопить у ясир, 
В прокислу зашморгне сирицю 
Й продасть у Кафі з торговиці. 
І сльози дівчини, й життя 
Проп’є без жалю і пуття. 
Бо що йому краса дівоча, 
Коса шовкова, ясні очі - 
Усе продасть він за дукат, 
Бо він торгаш, ординець, так. 
Дівча біжить в тяжкім одчаї, 
Коса їй плечі устеляє, 
А сльози падають у брід, 
І кров’ю тягнеться твій слід. 
Уже над юністю твоєю 
Аркан свистить, сичить змією. 
І враз відсічена петля 
Безсило впала у поля. 
Козак-нетяга у долині 
Рубнув її і вже стежину 
Дівчині вказує у бір. 
- Ми ще зустрінемось, повір. - 
Ординець блимнув хижим оком, 
На луку впав, гикнув і скоком 
Помчав з ординцями в байрак. 
Втікай, козаче! 
Та козак 
Втікать не думав. Ще дівчину 
Провів очима й по долині 
Навскіс напасникам помчав. 

Травневий день в кільці заграв 
На сполох бив всіма громами, 
І блискавка небесні брами 
Розчахувала навкруги... 
Все ближче, ближче вороги, 
Злостивий усміх рве їм губи - 
Отак і мчить землею згуба, 
Жадібна, дика, навісна, 
В краплинах крові і багна. 
Козак ударив із пістоля, 
Й розлігся крик посеред поля: 
На стремені торгаш завис, 
І кінь його поніс, як біс.