Всі покою щире прагнуть,
        А не в єден гуж всі тягнуть:
        “Той на право, той на ліво,
        А все братя, тото диво!

        Не маш любви, не маш згоди
        От Жовтої взявши Води;
        През невзгоду всі пропали,
        Самі себе звоєвали.

        Гей, братища, пора знати,
        Що не всім нам пановати,
        Не всім дано всеє знати,
        І річами керовати.

        На корабель поглядімо,
        Много людей полічимо:
        Однак стерник сам керуєть,
        Весь корабель управуєть;

        Пчулка бідна матку маєть,
        І оноє послухаєть.
        "Чом ти братов не учила,
        Чом од себе їх пустила?
        Ліпше було пробувати
        Вкупі лихо одбувати!"

        Я сам бідний не здолаю,
        Хіба тілько заволаю:
        "Ей, Панове Єнерали.
        Чому ж єсте так оспалі?
        І ви, Панство Полковники,
        Без жадної політики,

        Озмітеся всі за руки,
        Не допустіть горкой муки
        Матці своєй болш терпіти!
        Нуте врагов, нуте бити!

        Самопали набивайте,
        Острих шабель добувайте,
        А за віру хоч умріте,
        І вольностей бороніте!
        Нехай вічна будеть слава,
        Же през шаблі маєм права!”