Хіба можна чекати на поїзд, який розкидає вагони,
Не довізши до пункту призначення?
Хіба можна одній оббивати пороги церков
І молитись за вашу любов і за рідкі побачення?
І тримати ту свічку в руках, яка обпікає очі?
І на осліп, на каблуках іти по дорозі неіснуючій?
І збивати коліна, шукаючи правду у ваших слідах - 
У вчорашніх німих обіймах і його красномовних ногах,
Якими топтався по грудях, які цілував.
Він цілував мене в груди, а в серце плював...
Хіба можна собі брехати і не гріти - палити душу ?
Ні, я більше не мушу кохати. Я нікому нічого не мушу.