1:
Я впевнений, що кожен із нас хоч раз хотів
Подумати про щось далеке на самоті,
Про те, що ніколи не скаже нам "Дивись!",
Але, все-таки, примушує нас задуматись.
Бувало, так хотілося поглянути назад,
Осмислити вже пройдений подій минулих ряд,
Щоб не зупинитися на початку шляху,
Щоб той вогонь у душі ніколи не потух.
Не знаємо, чому руйнуються усі мости,
Напевно, щось важливе кожен із нас пропустив,
І бачимо лиш букви, заглядаючи в щоденник,
Все, що колись було світлим, тепер стало темним.
Відкинути все зайве чомусь не так вже і просто,
Зараз мало що сприймається нами серйозно.
Заховане у серці не відкриється ніяк,
І знову доведеться починати із нуля.

Приспів (Михайло Зорін):
Ми не знаємо, чому втрачається зв'язок,
Роздуми чиїсь змиває, ніби хвиля пісок...(X2)

2:
Життя може стати чорно-білою картинкою,
Яка забудеться, ніби минулі години,
Думаємо, це не так, але як насправді,
Всеодно події залишаються позаду.
Бачимо лише високе у кожному вчинку,
Та може трапитись, що це буде остання помилка.
Лише один момент - і все розчиниться безслідно,
І ті спогади нікому не будуть потрібні.
Все втрачене давно повертається у снах,
Але нікуди не зникало відчуття страху,
Яке диктує наші дії, ми за ним ідемо,
Та замість почуттів - серед нас суцільні схеми.
Здається, що простіше жити, будучи баластом,
Чомусь кожна думка змінюється із контрастом,
Без розуміння суті вкладаємо свій зміст,
Виходить, справжнє перекреслює реальна дійсність.

Приспів (Михайло Зорін):
Ми не знаємо, чому втрачається зв'язок,
Роздуми чиїсь змиває, ніби хвиля пісок... (X2)