Чим цікавиться сучасне мистецтво? В тій дірі, 
в якій воно опинилось, сучасне мистецтво 
цікавиться виключно чорно-білими карточками, 
на яких сфотографовані наші легені – діряві, 
наче вітрила китайських
риболовецьких
човнів.
Натомість, є цілі етнічні та релігійні групи, 
котрі існують паралельно з офіційною культурою, 
і котрі не заганяються з приводу смерті мистецтва.
Скажімо, греко-католики Галичини, 
котрі говорять: смерть – це будильник, 
ти сам заводиш його на шосту ранку, а коли він 
будить тебе своїм сатанинським дзеленчанням, 
починаєш нити:
мовляв, ще п’ять хвилин, 
всього лише п’ять хвилин.
На різдвяні свята, мені довелось переїжджати 
польсько-український кордон, 
і це був повен автобус греко-католиків Галичини, 
жінки в хустках, з тисячею 
растаманських амулетів та оберегів, 
жінки, котрі сплавили в Пшемишлі
різдвяний спирт і на виручене бабло 
закупили іконки, свічки і потягані мощі святих 
для своїх теплих греко-католицьких приходів.
Але дві жінки - очевидно, це були жінки 
без амулетів та оберегів - щось не скинули, 
не встигли скинути, не закупили мощі 
для свого приходу, і розуміли що їм за це буде, 
як вони влетіли, не дивно, що поводились вони 
агресивно, чіплялись до інших жінок, 
до їхніх іконок, і поступово все це 
перетворювалось на великі розборки,
сукаблядь - кричали вони одна одній, ніби старе вудистське прокляття, 
сукаблядь - повторювали водії, тримаючи в руках срібні розп’яття, 
сукаблядьсукаблядь – шепотіли вві сні дітлахи,
жуючи солодку ганджу.
І від цих слів вогняний вихор 
здіймався над сніговими полями,
ага – саме вогняний вихор, 
і доки це все тривало,
сніг згортався, 
мов кров, 
на холодних полях Галичини.
Але варто було цим сукам 
перетнути державний кордон, 
як будь-ласка – 
тиша запала в автобусі, 
навіть діти перестали жувати ганджу, 
така запала тиша.
І в цій тиші якась одна жінка – можливо, 
найбільш набожна, можливо, якраз 
навпаки - та, котра не скинула спирт, 
але якась одна затягла колядку.
І незабаром уже всі жінки в теплих хустках, 
і водії, котрі вже давно опухли від цих колядок, 
і навіть діти, котрі також давно від всього 
цього опухли, почали співати старих колядок, 
і дивні були це колядки, скажу я вам, 
дуже дивні, 
якщо говорити своїми словами, 
то десь такі: 
Тепло й благодать сходять на землю Галичини,
на наші теплі приходи, на наші церкви,
криті сріблом та авіаційним дюралюмінієм.
Спаситель стоїть поміж наших овець,
в руках у нього – коров’ячий дзвоник,
і він грає нам наше греко-католицьке ска.
Цар Соломон приходить на Галичину
з боку словацьких гір,
і з серця в нього росте прикарпатська ганджа,
з якої він наробить куті для веселих
дітей з прикордонних районів.
І голови колгоспів, виходячи йому назустріч,
говорять – радуйся, Соломоне, радуйся, Спасителю,
Син божий народився.
І сніг падає на землю.
І земля падає на сніг.