Гаем гаем зелененьким
Ходить Довбуш молоденький.

На ніженьку налягає,
Топірцем ся підпирає.

За мном хлопці, свистом-свистом,
Западає стежка  листом.

Ой, ви, хлопці, бігом-бігом,
Замітає стежку снігом.

Аби Кути не минути,
Та й до Дзвінки  повернути.

Через Кути та й до Дзвінки,
До Штефанової жінки.

Добрий вечір Штефанова,
Чи вечеря вже готова?

А вечеря не готова,
Бо Штефана нема вдома.

Штефан пішов на роботу,
Повернеться у суботу.

Чи будеш нам відкривати?
Чи самим ся добувати?

В мене двері тисовії,
В мене замки сталевії.

Не поможуть замки твої,
Як підставлю плечі свої.

Довбуш почав налягати,
Стали двері ся ламати.

Довбуш двері відкриває,
Штефан в Довбуша стріляє.

Як устрілив в праве плече,
А з лівого кровця тече.

Бо знав добре поціляти,
Довбуш буде помирати.

Ой, ви, хлопці, ви, молодці,
Беріть мене на топорці.

Беріть мене на топори,
Занесіть мя в чорні гори.

(Занесіть мя в Верховину,
Де родився, там най згину.)

Там родились тато й мати,
Там я буду спочивати.

Сріблом-златом поділіться,
Та й на мене не дивіться.

Штефанові дайте мірку,
Бо я любив його жінку.

Ой, по-під гай зелененький
Ходить Довбуш молоденький.