Страшні слова, коли вони мовчать, 
коли вони зненацька причаїлись, 
коли не знаєш, з чого їх почать, 
бо всі слова були уже чиїмись. 

Хтось ними плакав, мучивсь, любив, 
хтось з них почав і ними ж і закінчив. 
Людей мільярди і мільярди слів, 
а ти їх маєш вимовити вперше! 

Все повторялось: і краса, й потворність. 
Усе було: асфальти й спориші. 
Любов - це завжди неповторність, 
якийсь безсмертний дотик до душі.