Вже дванайцять б'є мені,
Йду си через Львів,
Впивсі тєжко на вині,
Радо бим десь сів,
Але ми сі ніц не стало,
Бо я гультяй, яких мало.

Бернардинський пляц минув,
Суне якийсь граф,
Каже мені: "Батяр, марш!", -
Я го в циліндр паф!
Аж си денце заламало,
Бо я гультяй, яких мало.

Вийшов я на Митний пляц,
Там дівча моє,
Я її за груди мац,
Зо п'ять кільо є, ой!
Аж ми в очах застрибало,
Бо я гультяй, яких мало.

Як трамваєм їхав я
Баба робе крик,
Хтось туребку свиснув їй,
А до мене скік,
Але їй сі так здавало,
Бо я гультяй, яких мало.

Пуліцая у трамвай
Чорт якийсь приніс,
А я гіров як махнув,
Та го просто в ніс,
Аж му з носа закрапало,
Бемц го ще раз, бо то мало.

Скаче за мнов комісар,
Махає ціпком,
Я наставив кулака,
А він бух чолом,
Аж му в очах застрибало,
Бемц го ще раз, бо то мало!

В Бернардинському садку
Я ся заховав
І під ружами всю ніч,
Як дитина, спав,
Ранком руж ся назбирало,
Бо я гультяй, яких мало.

Швендербаль вже почав,
Налітай чимдуж!
Я є гречний львівський хлоп
З оберемком руж.
Лиш бузяка ми не жалуй,
Бо я гультяй, яких мало,
Бо я гультяй, яких мало!