Чи можна козу в хату завести?
А чого ж не можна?! Заводьте!

(дід веде козу, коза пляше, стрібає, і трохи шкодить - пхає носа до хазяїв, в кринки, торби, в холодильник, всі співають)

Ого-го, каза, ого-го, сіра!
Недавно з Москви з довгими косьми,
З довгими косьми, з казенятами.
Вовчок на долині з вовченятами.
Де взявся вовчок - за козу цоп-цоп!
А вовченята за казенята!
Де взявся заєць, став казу лаеть:
Ти каза-казиця, ти старая псиця, 
Де ж ти ходіла, де ж ти блуділа?
Нащо ти діток пагалоділа?
Де взяла серпок, пабігла в лєсок,
Нажала травиці з овсяний снопок.
І сама їла й діток кормила,
В чистім озірці панапаїла.
А в тім азірці всі люди стрільци,
Хатіли нашу кізоньку вбити.
Кози не вбили, слави зробили.
Тут каза впала, нежива стала,
Лежить, не дише, хвастом колише.
А ти, дід Гавріло, дуй казі у рило,
А ти, міханос, дуй казі під хвост,
А ти, Миколай, казу піднімай!
Ой, устань, каза, розвеселися, 
Нашому пану в ноги вклонися!

А ну, хлопці, ушкварьте гопачка, шоб кізонька наша устала!
(танцують, співають, піднимають козу дудочкою)

(підняли, коза пляше, бігає, стрібає, всі співають)

Як устав же казьол, і пабіг же казьол,
І па ноженькам, па дароженькам!
І питаючи, і шукаючи
Караля у полі, гаспадина в домі -
Шоб цьому хазяїну і каровка була,
І малочная, і не врочная...

Туди пан іде, каляду несе -
Мірочку овса, наверх ковбаса,
Кусочок сала, шоб коза стала.
Пісенька й уся скончилася!

Дай Боже!