Правда
(Пісня про Правду)
Слова: Олександр Шевченко
Музика: Олександр Шевченко
Вступ:   (2)

                           Із далеких віків та із сивих давнин
                               Люди вірять, що Правда на світі жива.
                          І шукати ту Правду пішов не один,
                   Та ніхто не вернувся назад.

Раз зібрався в дорогу один чоловік,
Кинув рідних і дім, кинув все - будь що будь...
Обійшов цілий світ - і минув його вік...
Нелегкою була довга путь.

                           Та він вірив, що Правда на світі жива,
                          Молода, неземної краси, як богиня.
                           Свято вірив, що Правда - не просто слова,
                Що ніколи вона не загине.

І зустрілась бабуся - потворна й страшна,
Вся у зморшках і шрамах, сліпа і беззуба -
То й була ота Правда, яку він шукав,
Що у битвах знайшла свою згубу.

І заплакав з гіркої розпуки старий:
"Люди вірять, що ти - молода і прекрасна.
Як я їм розкажу, що я правду зустрів
Таку кволу, стару і нещасну?"

Ну, а Правда на те усміхнулася криво:
"Ти дитячу їх віру в серцях не души.
Можна все у людей відібрати... крім віри –
А тому ти їм просто... збреши...

Ти скажи їм, що Правда на світі жива,
Молода, неземної краси, як богиня.
Нехай вірять, що Правда - не просто слова,
Що ніколи вона не загине."