Ніч така, Господи, місячна, зоряна,
Ясно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.

Сядемо вкупочці тут під калиною -
І над панами я пан.
Глянь, моя рибонько, срібною хвилею
Стелиться в полі туман.

Небо глибоке засіяне зорями,
Що то за божа краса.
Перлами-зорями попід тополями
Стелиться срібна роса.

Ти не лякайся, що свої ніженьки
Змочиш в холодну росу,
Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки
Сам на руках занесу.