У предвічних хащах,де не тліє цвіт болота,
Де лягла Батия чорно-золота кіннота,
Часом в білій свиті зачарований гуляє
Лісовик-Чугайстер і стиха промовляє:

"Якщо можеш,завітай до мене ти,
Якщо хочеш,спий моєї води,
Якщо віриш,розкажи мені,
Про що ти мрієш,коли живеш на самоті..."

Браве павутиння від сосни і до берези,
Вартові чекання-долі зламані терези.
Полум'яна рута життєдайно розквітає,
Та ніхто не бачить,ніхто того не знає!..

Стогне хижим плачем трясовина на Поліссі,
Попелом укрите листя у древлянськім лісі.
Без надії квола похилилася тополя,
Дме тривожний вітер з отруєного поля...

Все,що наснилось,більше не вернется.
Казкові мрії в небутті.
Занадто рано зупинолось серце,
Ми вмерли надто молоді.

І голос з неба чорний крук принесе,
Стече по Прип'яті вінок.
Чекайте вістки під похмурим сонцем
У сяйві жалібних зірок.