В ту суботу було сонце
З середини ночі.
Розливались по стаканах
Очі дівочі.

Розчинялись у повітрі
Аромати шарму.
Гарно. Гарно. Гарно.

Понад столом пропливали
Несміливі посмішки,
Зачіпали вуха, шиї, щоки
Трошки-трошечки

Попід столом тупотіли
Несміливі ноги
Так нахабно трохи.

У неділю вранці знову сонце –
Тільки справжнє.
Очі, руки, губи
Стали трошечки відважні.

Як вампіри жалкували
Про короткі ночі.
Організми спати хочуть.

Каву в горло і конфету,
І прогулянка вранці –
Що ще треба поету.
Навкруг всі казали:
«Яка гарна! Яка гарна»

Ще через суботу сонце зів’яло.
Світить день і вночі його задовбало.

Обоє в умовах полярної ночі
Стояли, мовчали, потупивши очі.

І вмить розкохались, фальш-друзями стали.
І матюкались матюками.

Я не розумію, як таке сталось.

То й добре, бо твоїм волоссям ванна забивалась.