А ти з якоїсь там області, з якогось району
І твоя мама привчила тебе любити Кабзона.
Любити ближнього свого і не брехати ніколи
Минали швидко роки і ти закінчила школу.
Тебе батьки поступили, з’явився київський сленг,
Бо ти попала в столицю, наче в той Disney Land
І не пручалась ніколи ні разу в постелі теплій
І вже знаєш який з середини в Bentley
Ти говориш, що модна, бо живеш на Печерську,
Але те, що в гуртожитку – не розказуєш чесно нікому
Ні подругам, ні одноденним знайомим,
І ніхто не підвозить тебе до самого дому.
Де ти так навчилась? Завжди користь шукаєш.
Нікого не слухаєш, нікого не кохаєш.
Позабувши мамині слова та всі застороги,
Ти не правильно любиш ближнього свого.  

А ти з провінції, сюди приїхала,
Чи за розвагами, чи то за втіхами.
Під маминим крилом не знала лиха ти.
Скажи дитинко, де ти так навчилась дихати?

Поміж мажорними, модними тусами,
Шукаєш свого молодого продюсера.
Ти придивляєшся в тіні і в стіни постійно,
Шукаєш, хто б розрахувався за твоє Мартіні.
Коли приходиш в клуб – немов виходиш на сцену
Тебе заводить два кольори – золотий і зелений.
Тобі потрібні тільки джентльмени…
Дитинко, ти не посміхайся й не дивись на мене.
Медяний пряник з льодяником, спеціально від Франика.
Ну, тільки без паніки, запитайся в компанії – 
Бачила би ти своє здивоване обличчя,
Коли довідалась, що я взагалі то не столичний.
Без свого авто і своєї квартири
Ти втікала так швидко, як на рахунок «три-чотири»
І твої так звані подруги такого ж формату...
Скажи дитинко, як тепер тебе назвати?

А ти з провінції, сюди приїхала,
Чи за розвагами, чи то за втіхами.
Під маминим крилом не знала лиха ти.
Скажи дитинко, де ти так навчилась дихати?