Куплет 1 (Туманн):
У мене маяк на задньому дворі.
Якорі кораблів зачаїлися на дні.
Не одні ми, неодмінно в ритм.
Пробачимо ми, побачимо ми тут
якими яскравими бувають кольори.
Абонент не доступний, тож ти не дзвони,
коли це все буде. Де будуть люди,
коли мене не буде? Думаю не забудуть.
Збираюся кудись за допомогою.
Кожен з нас іде своєю дорогою.
Насправді так мало треба для щастя:
карти козирної масті для тих, хто в масках.
А як ваш настрій? Що у вас нового?
Христові страсті, чесне слово.
І я лечу, але вниз, на жаль.
Саме так і загартовувалася сталь.
Вуаль чорна і тиша навколо.
Невже я хворий? Думав по-приколу.
Не все так просто, не увесь мій простір.
В режимі нон-стоп чекаю на когось в гості,
і вражень гострих напевно буде вдосталь,
але лише якщо не випадуть нулі на костях.
Безлюдний острів тепер вже вдосталь
безлюдний для того, щоб не відчути самотність.

Приспів:
Якби якби я жив на Ямайці,
мав би мав би я те, що звуть щастям.
Якби якби я жив на Ямайці,
мав би мав би я, мав би мав би я...

Куплет 2 (Тіко):
...прозорі зорі, місяць у повні,
у моєму коридорі виходить назовні
те, що всередині не дає спокою,
те, що в серці раною глибокою.
Ніхто ж не побачить, ніхто не дізнається
як багато значить те, що не міняється,
те, що вічно дещо не логічно.
Немає світла, запалюю свічку.
Тьм'яне світло в куточку кімнати.
Мало, щоб творити, але досить, щоб писати.
Боже, прошу, дай мені сили.
Я більше не можу, опустилися крила.
Вітер з Ямайки теплий і приємний.
Кохання, як завжди. Тільки не взаємне.
Краса неземна, прийшла весна,
закінчилася зима, з'явилася вона -
надія на завтра і віра, що я
роблю все не дарма. Це моя гра.
Це моя дорога, я дійду до кінця.
Якщо на те воля Бога, я побачу щасля.
В сірих масах задоволені гримаси.
У майці адідаса я сижу під напасом.
І сонця не видно і пляжів немає.
Море далеко і тебе не вистачає.

Приспів.
Куплет 3 (Тукіш):
Щастя там, де нас нема і не важливо так
факт або не факт, адже інколи нам
так необхідно вірити, навіть якщо на осліп.
Віра не потребує доказів просто на просто.
Нам так важливо просто знати, що є путі,
якими зможемо піти принеобхідності.
Інакше ці пісні постійно будуть сумні.
А поки що мені і сповіді тамують біль.
Я не нав'язую нікому проблеми свої,
нехай мій сум залишиться виключно моїм.
В римованих рядках малюю блюз душі,
тому такими гострими бувають вірші.
Просто односторонній рух на вулиці цій.
Думки по ній ідуть і я не ловлю їх.
Я лише як і раніше намагаюся
не збитися із ламаного ритму життя.