Приспів (Destin):
Вгору чи вниз все йде кудись, ніщо не стоїть на місці.
Не будемо ми кими були, будемо просто інші.
Сьогоднішній день завтра піде і стане вже вчорашнім.
Ти відпусти, хай навіть серце болить. Завтра все буде краще.

Куплет 1 (Тіко):
Я знову пишу, я знову сумую,
я знову біжу і нічого вже не чую.
Далеко від всіх, далеко від себе.
Я вище неба. Мені так треба
відчути самотність, подумати просто
що відрізняє стіну від мосту.
Егоїзм, гордість не приносять радість.
Замісць них несемо світло в свою старість.
Втомився я трохи і набридли рухи.
А за вікном епохи, епохи розрухи.
Я не можу сидіти просто склавши руки.
я не хочу судити і мені не треба суддів.
Я просто чую звуки неземної краси.
А в роті так сухо. Дайте води.
Мені треба відійти, попрощатися з минулим.
Воно ж так довго моїм життям було.

Приспів.
Куплет 2 (Туманн):
Моє життя ніби американські гірки:
то біль, то кайф тільки, то кайф, то біль тільки.
Взяти би, віддати би тим, хто з плакатами,
все, чого бажатимуть. Просто не було й натяку.
Так відчайдушно я старався здогадатися.
Та було пізно й невблаганно мінялося ставлення.
Зненавидів літо 13-го червня.
Земля втекла з-під ніг, тепло стало спекою.
Щось схоже було у вірші Шевченка,
коли в 13 його кинуло на депрес.
Але досить! Все! Годі вже себе шкодувати.
На вікні грати я сам собі поставив.
Відбував власний вирок 2 місяці,
коли чергуванням думок дійшов до істини:
я ж сам зробив минуле раєм. Тоді що ж заважає
аналогічно зробити майбутнє кращим?
104 гривні - квиток до Одеси.
Сонце, море, пісок, курява у кишені.
Я втік на море один в передостанній день літа,
щоб попрощатися з ним, тут воно й закінчиться.
Таким гарним небо мабуть ще не було.
Я відпустив минуле і вдихнув на повні груди
майбутнє. Записую в блокнот нотатки.
Це останній кінець, перед останнім початком.

Приспів.