Куплет 1 (Тіко):
Життя, як зебра - то чорне, то біле.
Ти недоступна, плюс батарея сіла.
Я хотів як краще, вийшло як завжди
тепер один я, тепер одна ти.
Я буду сумувати і біль в собі тримати.
Я хотів одружитись, я хотів зав'язати.
Але, на жаль, не вийшло. Напевно це доля.
Залишаюся собою: далі граю ролі.
Один у полі не воїн, але я не здаюся.
Лякає висота, більш нічого не боюся.
Я не продаюся, але продаю,
я й досі шукаю і вірю, що знайду
сенс там, де його нема.
Життя, як вода, втікає, а я
не встигаю за ним, спостерігаю за ним.
Воно проходить повз розвіюючи дим.
На жаль, ізсередини, а не іззовні
наші чаші вже майже повні.
Я задихаюсь, мені бракує кисню,
я зупиняюсь, щось в грудях тисне.
Навмисно, як завжди. Не звертаю уваги.
Чекаю на слуву як на квиток до Праги.
Бракує наснаги, підтримки не вистачає.
Можливо вона є, але її не помічаю.
Ну тоді соррі. Тоді я вибачаюсь.
Ви ж знаєте мене і яким я буваю.
Іноді буває, заносить мене трохи.
Але я повертаюся і новий профіль
замінює старий. Все, як в армії:
волочу кругле, штовхаю квадратне.
Лізу вгору, хоча падав не однократно.
Продовжую пошуки, як в хроніках Нарнії.
Часто навідує мене ейфорія.
Я вже лечу, я вже вгорі є...

Приспів (Туманн, Г.Донецький):
...І,
під старі CD,
варто чи ні засинати опівночі
на самоті і наче у відчаї,
В млі
проводити дні,
неначе востаннє ховатись на видноті,
притулку шукати десь там у серцях чиїхсь?

Куплет 2 (Туманн):
Схоже у мене зосталось мало часу.
На превеликий жаль, я так багато його втратив.
Шукав уперто те, за що варто померти.
Та не знайшов, хоч і пройшов тисячі кілометрів.
Скажу відверто: з листів зостались лиш конверти.
Справжню причину смерті не знайдуть судмедексперти.
Десь там далеко Кармен Електра,
а у мене і на районі вражень повен спектр.
Жуючи жуйку, як мажори в Акапулько,
почуваюсь навіть коли у кишенях пусто.
Дзуськи! Мабуть полетіли бузьки.
Вузько в коридорах міськвідділів з дустом.
Забагато тарганів у моїй голові.
Мене світ не зрозуміє... Нахуй світ!
Більше не приваблюють його цінності,
в мене інші поняття кризи і стабільності.
Від божевілля я маю зілля
і сестри Галлівел тут не при ділі.
Гілля царапає вікна. Ретроспективи.
Люди не стануть забирати плітки у могили.
Кіно собі накрутять, як обично, драматичне,
а мені стало звичним те, що для усіх не звичне.
Історії мого життя хтось малював раніше,
ставив на сцені в п'єсах, описував у віршах.
Життєві ж ситуації бувають гіршими.
Менше чи більше всі ми є грішними.
Мої дні часто замінюють ночі.
Mon Ami зовсім поруч...

Приспів.