Сама не подумала, нащо -
Пішла і забувши про літо.
Не вернешся більше нізащо.
Повернеш назад усі квіти...
Літала, не думала в безвісті -
Чекала повернення раю.
Сумними думками тверезості.
П’яніла від чорного чаю.

Ще так далеко до зими і до морозів.
Навіщо сповіді сумні, навіщо сльози.
Ще так далеко до весни, або до літа.
І може хтось, але не я...
Подарить квіти.

Жодної битви не виграла -
Кохання з війною зрівнявши.
А ти сама себе із дому вигнала.
У душу нічого не взявши.
Такого чудового літа,
Давно вже у мене не було.
Я цілий світ хотів тобі подарити,
А ти його просто не чула.
Я цілий світ хотів тобі подарити,
А ти його просто не чула.

Ще так далеко до зими і до морозів.
Навіщо сповіді сумні, навіщо сльози.
Ще так далеко до весни, або до літа.
І може хтось, але не я...

Забув, як відчував тепло,
Забув, який на вигляд світ,
Бо стихло все, що так пекло, 
В сердці лиш холодний вітер,
Я вже не бачу слів,
І засихають сльози, 
Мені так холодно, 
Хоч так далеко до морозів.

Ще так далеко до зими...
Навіщо сповіді сумні, навіщо сльози.
Ще так далеко до весни, або до літа.
І може хтось, але не я...

Ще так далеко до зими...