Я з міст, великих міст,
Буду тут я, поки буде хист
Цей світ – він із твоїх рис – і все.
Скільки сплатити, щоб це пережити,
Скільки внести і куди занести,
Що віддати, щоби не відати зле.

Багато справ і купа слів,
Кілька днів і декілька голів.
В люди ходив, багато говорив про всіх.
А сніг бруднів, дивився і курив,
Попіл їв і ніби не тужив.
Удавав, ніби відчував сміх.

Їхали ми, їхали, і будинки стріхами,
казали, що проїхали – і все.
Вже ніколи не повернешся
туди, куди ти женешся – все. Все.

А ти казала, що тобі уваги мало,
шпалери напроти очей.
Побут, добробут, вірила-чекала,
що ми проти речей.
Те, що тримало – не витримало,
в нас люди – споруда хитка.
Під екстаз підставляю таз.
Як ви? – Нормально. – Пока.

Їхали ми, їхали, і будинки стріхами,
казали, що проїхали – і все.
Вже ніколи не повернешся
туди, куди ти женешся – все. Все.

Багато справ, багато слів.
Милом надсила речитатив.
Не дійшов, а я перегорів, авжеж.
Цей міст для втікаючих із міст.
Промовчи, бо почався піст.
Цей світ – все для нього з міст, ми – теж.

Їхали ми, їхали, і будинки стріхами,
казали, що проїхали – і все.
Вже ніколи не повернешся
туди, куди ти женешся – все. Все.

Їхали ми, їхали, і будинки стріхами,
казали, що проїхали – і все.
Вже ніколи не повернешся
туди, куди ти женешся – все. Все.