Розпрощався стрілець із своєю ріднею -
Відїжджає в далеку дорогу.
За свій рідний край, за стрілецький звичай,
Йдемо в бій за свою перемогу.

А вітер колише молоду ліщину,
Молодий дуб додолу схилився,
Листям шелестить, вбитий стрілець лежить,
Над ним коник його зажурився.

Ой, коню, мій коню, не стій наді мною,
Я тим часом полежу прикритий.
Іди, коню мій, скажи неньці рідній,
Що я лежу у степу забитий.

Най батько і мати, і ріднії сестри,
Нехай вони за мною не плачуть.
Я в степу лежу, за ріднею тужу,
Чорний крук наді мною закряче.

Стрілецькая слава не вмре, не загине,
Будуть внуки про неї співати,
Що були козаки та й за волю лягли,
Тепер можемо тільки згадати.