Я для вічності ще не дозрів,
Розревілась душа молода,
Бачу сотні позаду голів,
І попереду дика орда!

Всі у черзі за смертю стоять,
Тільки дурні лізуть без черги,
А воріт то попереду – п’ять!
І за ними володар кочерги!

Когось кинуть в пекельний вогонь,
На гаряче вугілля згорати,
Із обпалених грішних долонь,
Буде їх ницькувати рогатий!

Хтось потрапить у спокій небес,
Райським садом гулятиме вічно,
Стільки миру у нім та чудес,
Хоч приємно, та трохи цинічно!

Я дивлюся у чергу вперед,
Бачу світло, вогонь, порожнечу,
Дочекаюсь, як прийде черед,
Що закине мене в холоднечу…

Бо куди? Що в житті заслужив?
Чи я грішний, щоб впасти у пекло?
Чи піднятися в Рай я просив?
Я поет і для мене все меркло!

Просто ніч, і для темряви там,
Я самотній писатиму вірші,
Треті двері душевним катам!
Ці ворота потерті й найгірші!

Та допоки не знесла хода!
Поки смерть забирає  рабів!
Розревілась душа молода!
Я для вічності ще не дозрів!