Навіщо тривожити рани минулі?
Терпіння не вистачить, в цьому біда,
Якщо вже давно ми кохання забули,
Ти втомлена щастям і мною бліда...

Наївний такий і нещасний хлопчисько,
Чим думав тоді, як тебе покохав,
А ти пустотливе грайливе дівчисько,
Так часто просив і так часто прохав.

Хотів, щоб сиділа кохана ти поруч,
І лагідно пестила серце мені,
Воно ж не залізне,і б'ється ліворуч,
І чути тривожні мотиви у нім!

Ти гралась зі мною, у сні обнімала,
Я вірив у твої прекрасні слова,
І грілась прозорим білявим бокалом,
У твоїх колінах моя голова.

Мені говорила: кохай мене милий,
Тобі я повторював це кожен день,
Я був тоді жвавим, такий же щасливий.
Співав про кохання багато пісень.

Та щастя у нас гостювало не довго,
Кохання пройшло, і погасли чуття,
Від мене пішла, залишивши самого,
Не бачив в очах я твого співчуття...

Раптово ти зникла, раптово погасла,
Мав надію, що ти не вернешся знов,
БулО це так гірко, так бУло невчасно,
Уже й не згадаємо наших  розмов...

Навіщо ти знов потривожила рани?
Знову грянула в серце, як з чужого вікна,
Не вийде із нас оп'янілих коханих,
Я й без тебе сп'янію від бокалу вина....