Приспів:
Розтікається світом розпечена лава,
Розсипеться небо у спалених травах,
В тунелі думок майбуттям ожило
Усе те, що колись нереальним було... (весь куплет – 2)

Світ загорав майже реально
Вслід простягав мені руки благально,
Пульсація зір переходить у шал,
Мозок народжує нових примар.
Думка летить у тунелі печалі,
Новий виток часу спіралі
Входить у серце холодною сталлю,
Все, що було, зникає за даллю.
Вічність минула майже реально,
Слід залишився на долонях останніх,
Сонце останніх галактик погасло,
Все стало іншим, що було прекрасним.
Життя розкололось повільно надвоє,
Мить як уламок двох світів,
Все, що було, вже стало банальним,
Все, що небуло, – майже реальним.

Приспів

Над сірими хащами крадених снів
Вмирають нащадки колишніх вітрів,
Клаптики слів розрізаних мною
Кружляють у танці з мокрою млою.
Це майже як марення, чи обертання,
Схоже на абсолютне прощання,
Все, що несправжнє, зникне негайно,
Я вже не тут майже реально.