А я тримаю це небо,
То ж давай ставай біля мене,
Давай наповним цей простір,
А там за обрієм загубимось зовсім.

(2 р.)

Давай зі мною, бо час розтане, як сніг,
Остання мить, тепло сонячних днів,
Куди я біг, туди тепер вже не спішу,
Бо я живий, а хтось чекає весну.
Якщо заснув, якщо лише холодні сни -
Час прокидатися, бо з часом зрозумієш ти,
Бо ти побачиш непробачені очі чужі,
Які колись були рідними, а тепер
Забуті
  

Я намагався бути чесним із собою серед всіх,
Що спішили до неправди,
Що забували справжнє значення творчості й пошуку,
Я радію, що шляхи наші не схожі зовсім,
У когось цифри, для мене це лише статистка,
Не підкріплена нічим, бо всереді тихо там,
Я вийшов із болота цих примарних надій,
Я повертаюся у звуках світлих цих рядків.

А я тримаю це небо,
То ж давай ставай біля мене,
Давай наповним цей простір,
А там за обрієм загубимось зовсім.

(2 р.)

Давай зі мною тікати від порожнього галасу,
Від пафосу роздутого, від шуму в містах усіх,
Гасла не потрібні, головне - нам не згаснути,
Вчасно подивитися вперед, скласти пазли всі,
Знайти у буднях ті частинки, яких не вистачає,
Якщо не в людях, то в собі, або хоча б у чашці чаю,
Незвичайне, що зникає, починаю відчувати
Ніби знову розчиняюсь.

Я серед поглядів тиші прозорих,
Я вас не бачу, заповільнюю подих,
І якщо сонце холодне на дотик,
Я все одно стояти буду навпроти,

Я буду першим, хто зловить це холодне проміння,
І накину зверху кольору, щоб трохи зігріти,
Бо хто якщо не я ці вірші вам напише?
Кому, як не мені, ти так відверто повіриш?

А я тримаю це небо,
То ж давай ставай біля мене,
Давай наповним цей простір,
А там за обрієм загубимось зовсім.

(2 р.)