Гомонiла Україна, 
Довго гомонiла, 
Довго, довго кров степами 
Текла-червонiла. 

Текла, текла та й висохла. 
Степи зеленiють; 
Дiди лежать, а над ними 
Могили синiють. 

Та що з того, що високi? 
Нiхто їх не знає, 
Нiхто щиро не заплаче, 
Нiхто не згадає. 
Тiлько вiтер тихесенько 
Повiє над ними, 
Тiлько роси ранесенько 
Сльозами дрiбними 
їх умиють.

Зiйде сонце, 
Осушить, пригрiє; 
А унуки? їм байдуже, 
Панам жито сiють. 
Багато їх, а хто скаже, 
Де Гонти могила, - 
Мученика праведного 
Де похоронили? 
Де Залiзняк, душа щира, 
Де одпочиває? 
Тяжко! важко! Кат панує, 
А їх не згадають. 

Гомонiла Україна, 
Довго гомонiла, 
Довго, довго кров степами 
Текла-червонiла. 

I день, i нiч гвалт, гармати; 
Земля стогне, гнеться; 
Сумно, страшно, а згадаєш - 
Серце усмiхнеться.